Виховний захід "Стрітення"

Родинне свято

 «Що таке Україна?»

Мета: формувати різнобічні уявлен­ня про Україну, інтерес до історії; ви­ховувати почуття любові та поваги до своєї Батьківщини, почуття па­тріотизму.

Святково прибрана зала. На стінах—вишиті рушники, портрет Т. Г Шевченка. У залі — декорації: сільська хата, предмети побуту та обереги, композиції з калини, колосків, аудіозаписи українських пісень.

Діти заходять до зали, співаючи по од­ному куплету пісню «Зеленеє жито, зе­лене...».Заставка на кінопроекторі: початок пе­редачі «Я так думаю».

Ведуча. Шановні гості! Дорогі діти, батьки! Вітаю вас на нашій передачі «Я так думаю». Сьогодні в нашій сту­дії присутні політологи, історики, ар­хеологи, експерти з виховання двох поколінь, а також гості. Привітаємо їх оплесками!

Тема нашої сьогоднішньої зустрічі — «Що ж таке Україна?»

У кожного з присутніх є своя відпо­відь на це питання, навіть у наймен­шого українця.

Виходить дитина — вихованець дитячого садочка — і розповідає віршик.

Дитина

Україна — рідний край!

Поле. Річка. Синій гай.

Любо стежкою іти.

Тут живемо я іти.

Ведуча. Так, справді, Україна, на­самперед,— наша Батьківщина, віль­на незалежна держава, яка разом із світовою спільнотою впевнено кро­кує шляхом демократії. Але так було не завжди.

— Надамо слово історикам.

Історик. Мабуть, важко знайти у світі будь-який інший народ, який, подібно до українського, мав би таку нелегку і драматичну історію. Май­же протягом всього свого існування йому доводилося вести боротьбу про­ти чужоземного поневолення. Тому ш   в історії України — безліч спустош­ливих нападів і завоювань, жорстокого пригноблення та страждань, яких  вона зазнавала через свої природні  багатства та миролюбність свого на­роду. Через те на довгому історично­му шляху нашої країни було чимало складних і суперечливих подій, високих зльотів і нищівних поразок. У   Початок цього шляху сягає у глибоку давнину...

Відеоролик на кінопроекторі «Давні часи. Перші поселенці».

Танок виконують дівчата 3 класу.

Відеоролик на кінопроекторі «Давні часи. Археологи».

Ведуча. Надамо слово археологам.

Ар х е о л о г. На початку VI ст. дон. е. в Причорномор'ї з'явилися грецькі поселення — Ольвія, Херсонес, Фе­одосія, Пантікапей (сучасне місто Керч), Нікиній, Tip і Танаїс. Це були міста поліси з рисами побуту антично­го світу. УІ ст. до н. е. навали варварських племен повністю знищили античне Причорномор'я.

Ці історичні міста вивчають археологи з різних країн світу. Мені ви­пала нагода влітку 2005 року побу­вати у складі Харківської експедиції на розкопках заповідника Херсонеса Таврійського.

Увага на екран!

Демонстрація фото на кінопроекторі.

Ведуча. Так все починалось, з   А якою є Україна зараз?

   Учні (по черзі)

1. Є в центрі Європи чудова країна,

    Сягає корінням у сиві часи.

    І це — незалежна моя Україна!

   Тут гори Карпати, степи і ліси.

  2. Шістсот і чотири ще тисяч гектарів — 

      Приблизно таку має площу вона.

      А Київ — столиця у храмах і славі

      Та ріки: Дніпро, Дністер, Буг і Десна.

3. Ґрунти чорноземні, джерела цілющі,

      Озера блакитні та клімат м'який.

      Козацька слава невмируща

      Та шлях до свободи завжди нелегкий.

4.   Кругом нас — держави на кожному боці:

      На північ від нас білоруси живуть,

      На заході — Польща, словаки, угорці,

      Молдови й румунів кордони ідуть.

5.   На сході Росія із нами межує,

      На півдні є Чорне й Азовське моря.

      Та наша країна ні з ким не воює,

      І світить нам мирна й щаслива зоря.

6.  Усіх областей є в нас двадцять чотири,

     Та ще Автономна республіка Крим.

     Живуть всі народи у злагоді й мирі,—

     У нас, в Україні, є місце усім!

7.  Шляхами важкими іти довелося,

     Та хлібом і сіллю стрічаєм братів.

     Наш прапор, як небо і жовте колосся,

     Щоб кожен у праці і в радості жив.

8.  Різні в світі є країни,

     Різні люди є на світі,

     Різні гори, полонини,

     Різні трави, різні квіти.

     В нас усіх одна країна,

    Найрідніша нам усім,

    То — прекрасна Україна,

    Нашого народу дім!

9. Моя Батьківщина — велика країна,

    Весь Всесвіт — для мене вона.

    Найкраща на світі моя Україна,

    У цілому світі одна.

   Я тут народився у добру годину,

    Тут світ пізнавати учусь.

    Люблю я всім серцем свою Україну!

    І нею пишаюсь, горджусь.

    Що краще у світі за рідну місцину?

    Вкраїна, як ненька — одна.

   Люблю я всім серцем свою Батьків­щину,

   Для мене — найкраща вона.

Пісня «Україно моя».

Ведуча. Надамо слово політоло­гові.

Політолог. Україна в мирно­му оточенні сусідів змогла вступити в третє тисячоліття як цивілізована країна. Великі та складні завдання покладаються сьогодні на кожного її громадянина. А громадяни України — це ви і я, це люди, які постійно живуть в Україні, є патріотами своєї Вітчи­зни, готовими захищати її територію, працювати для її розвитку. Яким буде завтрашній день нашої держави? Від­повідь на це запитання дає день сьо­годнішній. Чим більше буде зробле­но для розбудови сьогодні, тим краще житимемо завтра, і будемо гідними називати себе українцями.

В е д у ч а. А що потрібно робити вам, діти, щоб відчути, що ви — па­тріоти, громадяни, що також берете участь у будівництві своєї держави? (Учні відповідають.)

— Отже, висновки істориків і полі­тологів...

Історик. Україна — це наша істо­рія. Бо поки ми пам'ятаємо історію свого народу, ми існуємо як нація.

Політолог. Від розуміння і лю­бові кожного з нас залежатиме, яким буде майбутнє України.

Уч е н ь

Не розчаровуйсь в Україні!

Немає єдності у нас...

То наша головна провина

За весь неволі довгий час.

Не розчаровуйсь в Україні,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині —

У себе спершу запитай.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вона — свята, а грішні — ми.

В її недолі часто винні її ж бо дочки і сини.

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньки біль збагнуть.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини

В садах достатку і добра.

Ведуча. Кореспондент шкільної газети провів опитування серед учнів 4-го класу. І ось які відповіді ми отри­мали на просте, здається, питання: «Що таке Україна для мене?» (Зачи­туються відповіді учнів.)

В е д у ч а. Як ми почули, існує дум­ка, що Україна — це наша родина, і я погоджуюсь із нею, тому що основною клітиною нашої нації є саме ро­дина.

Родина — це не тільки рідні, роди­чі. Родина до родини — народ. Ми з вами всі — український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих.

Як могутня ріка бере силу з малень­ких джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім'ями. Потрібно вивча­ти, шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми — - частинка всього цього, нам рідного й близького.

Аудіозапис пісні «Одна калина під ві­кном».

—  Своя сім'я, рідна домівка, батьків­ське гніздо — що може бути дорожче в житті людини? На кожного очіку­ють тут безмежна материнська ласка, небагатослівна батьківська любов, домашнє тепло, душевний затишок, дбайливе піклування дідуся і бабусі, сімейна злагода. Сім'я — це невси­пуща берегиня національних зви­чаїв і традицій, пам'яті предків. На­родна мудрість говорить: «Без сім'ї немає щастя на землі», «З родини йде життя людини». Необхідно бе­регти коріння роду, рід. Хто ж його береже? Хто є берегинею роду? (Від­повіді учнів.)

—                  Так, головною берегинею роди­ни є мати, її називали святою. Тарас Шевченко писав:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

—  Мати народжує дитину, вчить до­бра і любові. Раніше у сім'ях було ба­гато дітей, а зараз, переважно,, двоє. Цікавий факт про наших мам. Усі ра­зом, їх 25, народили 32 дитини. 18 — по одній дитині, 6 — по двоє дітей, і лише одна мама зважилася наро­дити трьох дітей. Честь і шана роди­ні Лосевих! Ці квіти вам,..., береги­ні вашого сімейного вогнища. А для всіх мам прозвучить ця пісня.

Запис пісні у виконанні Т. Повалій «Чор­нобривці».

Фото з мамами.

—Багато пісень, віршів, а також при­казок, прислів'їв складено про матір. Згадаймо їх! (Відповідіучнів.)

Ведуча. Бере гинею роду була жін­ка, а от головою родини був батько. Нам цікаво послухати думку старшо­го покоління про те, якою була роль батька у сім'ї раніше.

Виступ дідуся.

Ведуча. Давайте подивимось не­величкий мультфільм про батьківську науку. (Демонстрація мультфільму.)

— Отже, висновок: «Україна почи­нається для кожного з родини». А ще Україна — це наша рідна мова.

У ч е н ь. Я вважаю, що жоден народ та його культура не може існувати без мови. «Рідна мова дорога люди­ні, мов саме життя»,— говорить на­родна мудрість.

Ведуча. Мова! А що таке мова?

Учень. Народ говорить, що «сло­во до слова — зложиться мова», а Т. Г. Шевченко про неї пише:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого,

А серце б'ється,— ожива,

Як їх почує!

Пісня про мову.

Учні

1. Мова кожного народу Неповторна і своя:

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші тьохкіт солов'я.

На своїй природній мові

 потоки гомонять...

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту — навіки

Українську, рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди, повсякчас,—

Бо єдина ж,— так, як мати,—

Мова кожного із нас.

2. Мово рідна, слово рідне, Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько —

Тільки камінь має.

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

Ведуча. «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь»,— закликає наш великий Кобзар. Але інколи трапля­ються і смішні історії. Послухайте гу­мореску Павла Глазового «Кухлик».

КУХЛИК

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці,

Має гроші — не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: — Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця: — Што? Чево?

Я нє понімаю.

—Люба, кухлик покажіть —

Той, що збоку смужка.

—Да какой же кухлік здесь,

Єслі сто кружка?

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

— На Вкраїні живете

Й не знаєте мови...

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

—У мене єсть свой язик,—

Ні к чему мне мова.

І сказав їй мудрий дід:

—Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика

І не знає мови.

Ведуча. До милозвучності україн­ської мови, її колядок, щедрівок не були байдужі й письменники. На­приклад, усім відомий твір Миколи Гоголя «Вечори на хуторі близ Диканьки». Зустрічайте аплодисмен­тами гостю нашої передачі, всім ві­дому Солоху.

Сценка з твору Н. В. Гоголя «Вечори на хуторі близь Диканьки» у виконанні ді­тей 4-го класу.

Учні

1. У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах.

Під вікнами — мальви, в саду — ма­теринка,

Оспівані щедро в піснях.

2. Тут мамина пісня лунає і нині,

її підхопили поля і гаї,

її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

3.Одна батьківщина і більш не буває.

Місця, де родилися,— завжди святі,

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Ведуча. Любов до рідного краю, мови починається з колиски, з ма­миної пісні.

Послухайте легенду про материн­ську пісню.

ЛЕГЕНДА

Одного разу засперечалися пісні між собою — яка наймогутніша.

—Змагаймося! — гукнула бойова піс­ня.— Яка з нас покорить найбіль­ше сердець — та й одержить паль­му першості.

—Гаразд! — погодилися і розпоча­ли змагання.

Першою виступила бойова пісня. (Запис пісні «Священная война». Фото за тематикою — на проекторі.) Мов рокіт грому, котилися могутні звуки. І ставали на битву воїни, і забарвили­ся кров'ю хлібні ниви, і понісся сві­том плач матерів...

—Могутня ти, сестро, але й страш­на. Глянь, скільки горя спричинила, скільки могил викопала! Дай місце народній пісні.

Наперед вийшла молода дівчина і по­чала славити красу землі. (Кінопроек­тор.) Але коли задумала Народна піс­ня перейти межі рідної землі, нічого з того не вийшло.

  —Сильна твоя пісня, сестро, але міць

її і влада в одному народові. Хай ви­ступить релігійна пісня.

 Тихою ходою вийшла вперед скромна черничка в темній одежі. (Запис «Рек­вієм». Ікона на проекторі.) Повагом понеслася мелодія, звеличуючи силу, святість і доброту найвищої істоти. У людські серця входили любов і віра.

    Але не в усі. Вельможі, філософи зу­стріли релігійну пісню скептично: «А ти певна, що існує та найвища іс­тота, яку берешся оспівувати?»

— Велична твоя пісня, сестро, але не всіх покоряє. Заспівай нам ти, пісне любовна! (Проектор)

Прегарне молоде дівчатко затягло тужливу мелодію — стару, як світ, і вічно нову. Линула пісня по землі, єднала молоді серця. Але у радісні акорди, мов скрегіт заліза, вплітала­ся розлука зраджених дівчат, горе са­мотніх жінок, сумне дитинство без­батченків.

—Гарна твоя пісня, сестричко, але ,   щастя не дає вона людям,—порішили пісні.—Тож і тобі не одержати паль­ми першості.

Розгубилися-зажурилися пісні, аж тут стежкою надійшла молода жін­ка. (Проектор — «Українки».) Біла хустина гарно відтінювала її вродли­ве лице. На руках заходилось плачем немовлятко.

—Розсуди нас! Скажи, яка із чоти­рьох гідна бути першою?

—Заспокойте спершу моє маля,— сказала мати, всміхаючись.

Усе повторилося: гриміла бойова піс­ня, дзвеніла народна, врочисто пливла релігійна, злітала до сонця любовна. А дитя плакало і плакало, невгаваючи.

І тоді заспівала мати — просту, не­вибагливу пісню, сонячну і пестли­ву, сердечну і безжурну. (Аудіозапис колискової.) Від тих звуків висихали сльози в заплаканих дітей, щезала роз­пука з очей закоханих, поважні мужі линули думками в золоті роки дитин­ства... І навіть сивий дідусь шанобли­во вклонився тій пісні і прошепотів ім'я давно померлої матері.

—Хто ти? — запитали пісні жінку з ди­тям, що солодко спало на її руках.

—Я — мати,— відповіла.

—А яку пісню ти співала?

—Колискову...

І всі пісні низько вклонилися піс­ні матері — найпершій пісні у світі. У жодну іншу пісню мати не вклада­ла стільки тепла і ніжності, як у ко­лискову. І хіба не мамина колискова дала світові поета-генія Тараса Шев­ченка, який писав:

Мене там мати сповивала

І, сповиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...

В е д у ч а. У нас у гостях — бабусі-сестри з родини Багас, які пронесли крізь все своє життя колискову, яку їм співала їхня мама, а вони співали її своїм дітям. Просимо, заспівайте нам її, якщо можете.

Пісня «Колискова» у виконанні бабусь.

Ведуча

Ну, де ще є така чарівна пісня,

Серед яких на світі мов?

То серце від журби неначе стисне,

А то повіє радість і любов.

—Зараз перевіримо, чи вмієте ви спі­вати. Оголошується конкурс «Віно­чок українських пісень».

Ми зараз співатимемо пісню про дні тижня. Хто вгадав, що це за пісня? («Ти казала, в понеділок...»)

—Зараз заспіваємо пісню про важ­ке... Ніхто не вгадав? Ну, звісно, «Несе Галя воду...»

—Пісня про два міцних дерева... («Дві тополі»)

А, може, ще хтось хоче заспівати? Усіх бажаючих запрошуємо на сцену.

Діти і гості співають пісні.

—Гарно ви співаєте! А зараз час і по­танцювати!

Що за вечір, як без танців, Це напевно скаже всяк, Тож попросимо сміливців До нас на гопак.

Гопак у виконанні хлопців.

В е д у ч а. А ще існує думка, що Укра­їна — це народні пісні, традиції, зви­чаї, обереги. В кожній сім'ї вони пе­редаються із покоління в покоління. Сьогодні на передачу до нас завітали бабусі, і не з порожніми руками. Вони принесли ось таку скриню.

Колись, діти, у кожній хаті була скри­ня. І в цих скринях мами ваших ба­бусь, бабусі ваших бабусь зберігали все найдорожче, найрідніше їхньо­му серцю, а що саме, ми зараз по­дивимось.

І Щоб дізнатися, який предмет першим з'явиться зараз, послухайте пісню-підказку.

Звучить уривок із «Пісні про рушник» А. Малишка.

Усі. Рушник!

Ведуча. Так, діти, це рушник. Оздоблений квітами, зірками, пта­хами. Скільки він промовляє серцю кожного з нас! У вас були пошукові завдання дізнатися від своїх рідних — мам, бабусь, прабабусь — про призна­чення рушника в українському побу­ті, обрядах. Отже, що ви знаєте про рушник? (Відповіді дітей.)

В е д у ч а. А вишила цей рушник власноруч бабуся Владика Марченка

Розкажіть, будь ласка, з чим у Вашому житті пов'язаний цей рушник.

Розповідь бабусі.

Пісня у виконанні бабусь.

Танок із рушниками — дівчатка 4 класу.

Ведуча. Молодці! Ви багато знаєте про рушник. Послухайте підказку до наступного предмета зі скрині.

Звучить пісня «Два кольори».

— А ось подивіться. (Виймає зі скрині вишиту сорочку.) Це сорочка. А зна­єте, що цю сорочку вишивала бабу­ся Партоли Юлії?

А що ви знаєте про сорочку?

Учні

1. Довгими зимовими вечорами ви­шивали дівчата не тільки рушни­ки, а й сорочки.

2. Сорочки вишивали і матері своїм синам, а коли син вирушав у да­леку дорогу, то сорочка була йому оберегом: оберігала від злого й не­доброго.

3. Сорочки вишивали червоними і чорними нитками. Червоне — то радість, а чорне — печаль.

Ведуча (виймає зі скрині віночок). Дівчатка, погляньте, що у мене в скрипці? (Віночок) А що таке ві­ночок, і які бувають вінки? (Відпо­віді учнів.)

Ведуча. Український віночок... Оспіваний у піснях, оповитий ле­гендами та переказами, опоетизо­ваний майстрами пензля та слова. Він був і одвічним символом доб­ра і надії.

Діти, ви дуже гарно розповіли про ві­ночок. У скринях, які є у ваших лю­бих бабусь, ви, мабуть, бачили бага­то всього цікавого, а ще більше вам розповіли ваші бабусі.

А ще кожна бабуся зберігала у скри­ні ось цю книгу. (Біблія)

Біблія — священна книга християн­ства, і складається вона з двох час­тин: Старого Заповіту і Нового За­повіту.

Діти, все не тільки зберігалося у скри­ні, а передавалося з покоління в поко­ління: від прабабусь — бабусям тощо. І ми вдячні нашим бабусям, що вони зберегли ці скарби для нас.

І сьогодні я востаннє вас запитую: «Що таке Україна?» (По одному ряд­ку — кожен учень.)

За віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека діброва далека.

В е д у ч а. Я хочу, діти, щоб для вас, коли ви подорослішаєте, дорогою за­лишилась рідна домівка, щоб ви пал­ко любили рідний край, його звичаї, мову нашу солов'їну. Пам'ятаймо, хто ми є, бережімо наші звичаї, шануй­мо наші обереги.

Учні

1. Люблю тебе,

Вітчизно, мила Україно,

Бо щастя жити ти мені дала,

Для мене ти одна: і рідна, і єдина,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

2. Я твій громадянин, я прагну підростати,

Тягнусь пагінчиком до сонця і тепла,

Моя свята і рідна Україно-мати,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла!

2. Я щиро так люблю усе навколо мене,

Усе що є й було багато сотень літ...

Люблю чарівний ліс і житечко зелене,

Увесь казковий неповторний світ!

Усе мені тут рідне і поля, й джерельця,

Я міцно на своїй землі стою.

Тепло своїх долонь і розуму, і серця,

Я Україні милій віддаю.

Ведуча

Вже скінчилась передача І прощатись пора. Ми бажаємо Вітчизні Щастя, миру і добра.

Кінопроектор — «Харків».

Ведуча. Спасибі, вам, шановні гості, діти, за щиру розмову.

Запис пісні про Україну.

урок математики на тему

Свято осені